Скарб Кононевичів: куди поділись монети і яка доля панів-хліборобів?

Історію про цей скарб добре знають чи принаймні чули люди, які жили в 70-х. Саме тоді один із жителів Хорошого Озера, що на Борзенщині, знайшов на подвір’ї колишньої панської хати глечик із монетами. Що то були за монети – достеменно невідомо, але точно відомо, кому вони належали.

Глечик з монетами на подвір’ї

Цю історію повідала своїм рідним спочила у Богові Марія Халько, яка мала благородне походження, що виходило зі знаменитого роду прохорського козака Федора Годила. До речі, краєзнавці кажуть, більшість землі від Прохорів до Бурківки належали роду Годило. Втім, зараз не про це. Про родину Кононевичів з Хорошого Озера відомо небагато – лише те, що це були заможні селяни, які багато працювали та мали чимало землі довкола Хорошого Озера. Коли українці програли національно-визвольні змагання, родину Кононевичів виселили на Донбас, все їхнє майно забрали, а хата стала власністю сільської ради. Зрозуміло, що під час виселення репресованим дозволяли брати з собою найбільш необхідне і, безумовно, кожного як слід «трусили». Тож глава сім’ї вирішив прикопати відкладене на «чорний день» в надії колись повернутись у село. І треба зауважити, що скарб таки дочекався б свого господаря, якби не один прикрий випадок. На той час в хаті Кононевичів мешкала родина Батраків. На скарб вони наткнулись випадково, коли копали яму під туалет. Яким же було здивування чоловіка, коли на дні ями той побачив чималий глечик із монетами! Про скарб у селі заговорили після того, як Батрак відніс глечик з монетами в сільську раду. Подальша доля скарбу, на жаль, не відома.

Переповідали ще дещо: трохи згодом в село навідався один із синів Кононевича, подолавши довгий шлях чи то з Донбасу, чи з самого Сибіру до Хорошого Озера на мотоциклі. Можна припустити, що його батько таки розповів нащадку про свій сховок, однак схованих грошей на місці вже не було. На жаль, невідомо як склалася доля нащадків пана Кононевича, але серед старших людей довго ходили різного роду приказки, здебільшого пов’язані з важкою фізичною працею і прізвищем Кононевича. До прикладу: «Батрачиш, як Кононевич».

Один із вихідців з Хорошого Озера Микола Власенко розповідає, що товаришував з нащадками пана і пам’ятає їх по власному дитинству. Ось як він відгукується про ті часи та нащадків Кононевичів: «Мені випала долею нагода в дитинстві товаришувати з Сергієм, молодшим внуком Кононевичів. Він зі своїм старшим братом неодноразово приїжджав на літні канікули в село до своєї родички бабусі Марфи. Всі знали, що вони із заможного роду і були вислані, а приїжджали десь із Сибіру. Потім, значно пізніше, мені розповідали знайомі, що лікарню і якесь із приміщень старої школи було збудовано меценатом Кононовичем. Звичайно, в радянські часи про це було небезпечно говорити, а зараз, на жаль, немає вже тих, хто б міг про це розповісти».

Відомий політичний аналітик, директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач своє дитинство провів у Хорошому Озері. Його батько був тут директором місцевої школи. Добре пам’ятає Кононевича.

«Мій батько зустрічався з сином Кононевича. Він приїжджав у село (і заходив в нашу хату), десь із Сибіру. Був освічений та інтелігентний. А про скарб я нічого не чув. Не чув, щоб їх називали панами постфактум у 70-х. Перекази про те, як відбирали наймитів на роботу, чув такі: спочатку давали їсти і дивилися, хто скільки здатен з’їсти – той так і працюватиме. Десь зустрічав Кононевичів у козацьких реєстрах. Кононевичі були козаками».

Репресовані до концтабору

Про «панів» Кононевичів дещо таки вдалося накопати в архівах. Як виявилось, були вони не зовсім і панами, а, скоріше за все, замовними одноосібниками. У 30-х роках минулого століття совіти репресували двох братів – Кононевича Григорія Федоровича 1897 року народження та Кононевича Антона Федоровича 1891 року народження. В Державному архіві Чернігівської області зберігаються справи репресованих селян, які значаться в документах як одноосібники. Про склад сім’ї (імена, роки народження членів сім’ї) обох репресованих даних немає. Молодшого з братів Кононевичів Григорія заарештували 19.02.1930 року. За постановою особливої наради при Колегії ГПУ УСРР від 28.02.1930 р. за ст. 54-10 КК УСРР. Старшого брата Антона у віці 39 років заарештували 25.10.1930 року. Вирок винесли постановою особливої наради при Колегії ГПУ УСРР від 06.11.1930 р. за ст. 54-10 КК УСРР. Ця стаття передбачала відповідальність за «контрреволюційну діяльність», «зраду батьківщини». Пункт 10, який інкримінували обом братам, значився як «антирадянська пропаганда та агітація». Санкція статті передбачала позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців, аж до розстрілу або оголошення ворогами трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства. Братів Кононевичів не розстріляли, а репресували, забрали майно та вислали до концтабору в Північний край. Обом дали по три роки концтабору. Звідти вони в село більше не повернулись, а їх подальша доля невідома. Старшого Антона Кононевича реабілітували 13.07.1989 року, меншого Григорія – 20.08.1991 року. 

Інших морили голодом…

Хто знає, що було кращим для Кононевичів – залишитись в рідному селі ні з чим чи виїхати до Сибіру теж ні з чим, але принаймні уникнути голоду. Буквально на другий рік після їх виселення село спіткав страшний штучний голод, під час якого загинули цілі роди Рожків, Ярошенків, Хоменків, Фелоненків, Сугоняків, Хальків, Бизюків, Суховіїв, Фесенків, Толочків, Тарасенків, Савченків та багатьох інших. У Національній книзі пам’яті кількість зареєстрованих убитих комуністами голодом мешканців села перевищує 100 осіб. Це тільки тих, яких записали «померли від голоду». Удвічі більше померло «від старості», «слабості» або ж і взагалі без зазначення причин смерті – понад 312 селян у сусідніх Прохорах, про які згадували вище – 51 українець. Серед убитих голодом був і рід автора статті. Бизюк Петро Мусійович – мій прадід по материнській лінії рідної баби Маври… Народився 1867 року, помер 21 листопада 1932 року. В мартирологу записали: «помер від старості»… У 65! Халько Опанас Іванович, народився 1848 року, помер 12 червня 1933 року. Його дружина, Халько Наталія […], 1846 року народження померла наступного дня – 13 червня 1933 року. Причину смерті більшовицькі статисти не зазначили. Так робили, щоб приховати масштаби трагедії, відомого світові як Голодомор 1932-33 років. Халько Опанас Іванович – рідний брат мого прадіда Кирила – він та його родина вижили під час страшного голоду…

Ось так більшовики знищили цілі роди голодоморами та війнами, а справжніх господарів зігнали з власної землі. Залишилась лише коротка пам’ять серед людей, яких стає все менше. Разом із тим столітня хата пана Кононевича досі стоїть в селі, і не просто стоїть – там живе молода родина, така ж працелюбна, як і перші її господарі, а справжнім їхнім скарбом є діти.

Віталій Назаренко